Кодеин Purple Drank Волхов

Эх, наркомания, это не шутки, моя дорогая. Когда ты вмазываешься в эту бензолку кодеин, твоя жизнь превращается в настоящий ад. Но что поделаешь, когда душа требует закладок, а ты готов на все ради маленькой порции анаши? Вот так я и оказался в этой жестокой игре.

Мояшкина, да лучшая подруга, и я решили разнообразить наше существование и написать диплом. Тяжело нам без этого знака различия, особенно когда окружающие бодяжат нас словами "бездельники", "потерянные души" и "заблудшие студенты". Нам было нужно доказать всем, что мы не просто импостеры в этом мире, а серьезные и уважаемые люди.

Но чтобы сидеть и работать над дипломом, нам нужна была закладка. Мы понимали, что обойтись без закладчика не получится, и мы отправились на поиски нашего надежного курьера. Долго искали, обходили все подворотни и тусовки, пока не нашли того, кто смог бы удовлетворить наши нужды.

Очередной вечер и мы с Мояшкиной сидим в нашем уютном подвале, вдыхая запах гниющих стен и ощущая тяжелое присутствие нашей заветной закладки. Стол перед нами был уставлен всевозможными препаратами, а над нами висел плакат "Кодеин - выбор настоящих пионеров!"

"Блин, Мояшка, как же мне не хватает этих ощущений. Я как на игле, бред полный! Но ведь диплом, о нем мы не забыли, да?" - я промямлил, чувствуя кружение в голове.

"Да, конечно, диплом! Это наша цель, наша мечта. Без него мы никто!" - Мояшкина откинулась на спинку старого дивана и уставилась в потолок.

И так, каждый день мы писали наш диплом, подкрепляя себя закладками. Были дни, когда нам нужно было осилить несколько страниц, и только благодаря кодеину мы смогли преодолеть этот путь.

"Мояшка, братан, я понимаю, что мы сейчас вмазываемся, но давай жить по-настоящему! Давай сделаем наш диплом крутым и оригинальным!" - я воскликнул, вскочив с дивана и побежав к столу с нашими записями.

"Да, братан, ты прав! Давай запилим тут таблицу с описанием всех наших великих идей!" - Мояшкина быстро вытащила из сумки блокнот и ручку.

"Мояшка, это просто огонь! Наш диплом будет легендарным, будто мы покорили самые высокие вершины Манаслу!" - я не мог скрыть своего восторга.

"Точно, братан! Мы не просто вмазываемся, мы создаем нечто великое!" - Мояшкина помахала блокнотом и прикурила сигарету.

Наш диплом был настоящим произведением искусства. Мы вложили в него всю свою душу и страсть, дабы доказать, что наркомания - это не только разрушение, но и источник вдохновения. Мы хотели показать людям, что есть другая сторона этой медали, сторона, которую многие не видят или не хотят видеть.

И вот, спустя много дней и ночей работы, наш диплом был написан. Мы с Мояшкиной смотрели на него с гордостью и ощущали, какими-то образами, что мы смогли преодолеть все преграды на своем пути.

"Ты знаешь, Мояшка, теперь я вижу, что наркомания - это не только тяжелое заболевание, это наше творчество, наша энергия. Мы можем использовать ее, чтобы изменить мир!" - я взял Мояшку за руку и мы смотрели друг другу в глаза, полные надежды.

Но к сожалению, все не так просто. В конце концов, закладки начинают контролировать тебя, а не ты их. Бензолка кодеин становится твоим идеалом, а реальность начинает растворяться в дыму твоей заветной анаши. И вот я понял, что я больше не тот человек, кем хотел быть.

Мояшкина, моя лучшая подруга, оказалась не такой, как я думал. Она стала импостером в моей жизни, предательницей, которая не понимает, что такое настоящая дружба и настоящее общение.

Так и закончилась наша история. Я сжег наш диплом вместе с нашими мечтами, и отправился в путь один.

Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?

Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.

Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.

Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.

Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?

Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?

Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:

Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!

Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.

Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.

Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!

В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.

Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!

Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.

Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.

Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!

Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!

У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.

Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.

Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.

Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.

Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!